Главная › Новости

5 історичних будинків, які роблять Полтаву Полтавою

Опубликовано: 04.09.2018

Школа. 29 серія

Місто робить архітектура. Його так само роблять легенди. У нас немає проблем ні з тим, ні з іншим. А от з їх пропагандою — вистачає. Бо часто і самі не помічаємо, скільки усього цікавого навколо. І, тим більше, не розповідаємо про це гостям. Хоча, здавалося б, очевидно: чим більше цікавинок «продамо» — тим більша імовірність закохати у наше місто.

Полтава історична — словосполучення, яке навіть полтавці часто забувають. А такий крутий бекграунд, як у нашого міста, потрібно і самим пам’ятати, і розповідати про нього туристам. Це стосується не лише цікавих особистостей, яких у Полтаві завжди вистачало, але й будівель.

Історія залишила нам багато архітектурних пам’яток різних часів. А невеликий розмір міста тільки сприяє тому, щоб їх зручно «продавати» гостям. Майже усі архітектурно-історичні «плюшки» скупчені у 15-20 хвилинах ходьби одна від одної. 

Крім того, постійне нагадування про існування цих будівель, може стати для них хоча б невеликим захистом. Ніхто ж не відміняв «хотілки» забудувати центральну частину міста багатоповерхівками. А так у більшого проценту полтавців буде розуміння цінностей, які ми можемо втратити.

Будинок Бахмутського  — східні казки полтавського центру

Будинок Бахмутського я пам’ятаю ще з дитинства. Щоправда, тоді я не знав цього прізвища, а словосполучення «мавританський стиль» звучало, як щось іншопланетне. Але навіть на учня молодших класів незвичайна архітектура справляла враження.

Будинок Бахмутського

Ця будівля дійсно виняткова. Навіть на фоні інших історичних споруд по вулиці Пилипа Орлика вона виділяється. Це і цікаві різьблення на фасаді, і декоративний мінарет.

Бахмутський звів цей будинок для своєї коханки ще у 1906-1909 роках. Кажуть, що на гроші, зекономлені від будівництва Селянського російського банку (зараз там знаходиться обласне СБУ). Але у період громадянської війни підрядник емігрував до Франції. Ось там і почалися усі проблеми.

Як це зазвичай буває з «найсправедливішою» радянською владою, будинок націоналізували. Згодом його перепланували для комунальних квартир. Коли хтось зі спадкоємців Бахмутського зацікавився ним і приїхав до Полтави, був трошки у шоці від стану будівлі. Так і залишив її місцевим мешканцям.

Зараз будинок у приватній власності. Люди тут не живуть. Він поступово руйнується.

Будинок генеральші Селастельникової  —    останній з Могікан  

Цей будинок по вулиці Пилипа Орлика, 7, на перший погляд, нічим не виділяється. Хіба що напіваварійним станом. Вже й не пам’ятаю, хто сказав мені, що він один з найстаріших у місті. Принаймні, зі збудованих у класичному стилі. Так і виявилося: споруда з’явилася у Полтаві ще у 1805.

Будинок генеральші Селастельникової (фото Save Poltava)

Це дерев’яний маєток, зведений на зразок кам’яного. Головна фішка -  шестиколонний портик. Колони зроблені зі стовбурів дерев, а цоколь портику слугує ганком.

Зараз у будинку ніхто не проживає, але можна тільки уявляти, скільки він побачив за більше, ніж 200 років свого існування. У Полтаві є лише одна схожа споруда – будинок Капніста. Зараз там знаходиться літературно-меморіальний музей Котляревського.

Замок Річарда: чи були ворони? 

Будинок по вулиці Пушкіна, 40 одразу впадає в око. На фоні своїх «класичних» сусідів він виділяється асиметричністю та схожістю на середньовічний замок. Присяжний повірений Перцович побудував його у 1890 році. Замок Річарда став одним з перших прибуткових будинків у Полтаві. Говорять ще, що на той час він був ледь не найвищим у місті.

Замок Річарчда у Полтаві (фото: Трибуна)

Але найцікавіше у цьому будинку – це його легенда. Одного вечора сюди заїхав дивний постоялець. Його бачили тільки у перший день, коли він винаймав кімнату на останньому поверсі. А потім чоловік жодного разу не виходив з неї і усюди відсилав свого слугу. За класичним сценарієм, з його приїздом у будинку почали відбуватися усілякі нещастя.

Жив він так жив, і от слуга вкотре спустився вниз і цього разу попросив лікаря. Люди, які увійшли до кімнати, побачили маленького діда, який звивався на ліжку. Таке, як сама смерть не хотіла його забирати. І тільки коли хтось відчинив вікно, він спустив дух. А після цього над будинком постійно кружляють ворони.

До речі, ворон тут не завжди і зустрінеш. На останньому поверсі хтось навіть написав маркером на стіні: «Ми шукали, ніяких ворон тут немає». Але навіть якщо так, легенда ж все одно залишається.

Будинок Вайнгорта. Хто, якщо не він?

Лев Вайнгорт – дуже важлива людина для полтавської міфології. Це він відбудовав повоєнне місто. Та і збереження малоповерхової забудови у центральній частині Полтави – багато в чому заслуга Лева Семеновича.

Будинок Вайнгорта

У одноповерхівці по вулиці Стрітенській, 10 Вайнгорт прожив з 1944 по 1994 роки. 50 років він дивився у одне з його вікон. Тут він щось планував і написав свої «Записки провінційного архітектора».

Цей будинок звичний для старої Полтави, одноповерхівка у стилі класицизму. Але такий мешканець робить його особливими. Хоча на меморіальці вже мало що видно, але тут жив і працював Лев Вайнгорт. І це має знати кожен.

Будинок Глейзера . Що спільного у готики з іудаїзмом? 

Будинок Глейзера знаходиться по вулиці Соборності, 3. Прямо на підході до Білої Альтанки. Він з’явився у Полтаві у 1903 році. Червоний колір і поєднання готики з іудейською символікою – це все про архітектурні вподобання його тогочасного господаря.

Будинок Глейзера

Будинок належав лікарю окулісту Хаїму Глейзеру. На першому поверсі він приймав пацієнтів, а на другому жив разом зі своєю родиною. Батько Глейзера, судячи з усього, був рабином. 

Німці спалили будинок, коли відступали. Є інформація і про те, що самого Глейзера у 1941 році так само спалили у сараї на сусідній вулиці. Принаймні, так говорить краєзнавець Артур Ароян.

Вже після закінчення Другої світової будинок відбудували і здали під житло. Потім там було міське управління освіти.

5 будинків — це лише невелика частина історії нашого міста. Насправді, таких легенд і архітектурних знахідок вистачає на кожній вулиці його центральної частини. І ми маємо зробити все можливе, щоб їх зберегти і поширювати далі і далі.